Україна (не) тільки для людей
| 27 Марта 2011
Вона була журналісткою радіо Свобода в Мюнхені, а стала ревною захисницею безпритульних тварин в Києві. Вона критикувала дії київської влади з трибуни Європарламенту і привертала увагу найвищих чиновників УЄФА до проблеми безпритульних тварин в Україні. Натомість київські можновладці й досі вважають, що єдине, чим вона займається – це очорнення іміджу України…
Президент Товариства захисту тварин «SOS», Тамара Тарнавська, вже звикла до таких звинувачень. Окремі чиновники з Київської міської держадміністрації явно зацікавлені в тому, щоб проблеми, які існують з безпритульними тваринами не виходили назовні, а мільйони гривень з міського бюджету, які, за ідеєю, мали б іти на вирішення цієї проблеми, використовувались не за призначенням.
Відсутність безпритульних тварин на вулицях – одна з ознак європейського міста. Київ поки що таким статусом похвалитись не може. В Європі, починаючи з кінця Другої світової, проводили планомірну стерилізацію тварин і саме таким чином вирішували проблему. В Києві використовували інший метод.
З 1960-х років на околицях столиці існував т. зв. «Утильцех», що належав Київспецтрансу. Саме туди привозили відловлених собак та котів і там їх знищували. Вбивства продовжувались до 1996-го року, коли пані Тарнавська зі своїми колегами журналістами відзняла фільм, який має назву «Гуманність по-українськи», де демонструвались кадри розправи над тваринами. Під тиском тієї реакції, яку стрічка спричинила в Європі, міська влада закрила київську живодерню. На тому місці і було організовано притулок для собак. І з того часу проблеми не закінчуються як для притулку, так і для пані Тарнавської.
Що це за проблеми? І чому владі заважає цей притулок і його засновниця?
За словами пані Тарнавської, проблеми – це постійні перевірки всіх можливих служб, наклепи та звинувачення.
«Звинувачують головним чином в тому, що я працюю проти держави Україна, що я відмиваю кошти, що я знущаюсь над тваринами, що притулок не відповідає європейським стандартам і т. д. При цьому жодних доказів вони не пред’являють», – розповідає нам пані Тарнавська.
Заради справедливості скажемо, що відвідавши цей притулок, у нас теж виник сумнів, що він відповідає європейським нормам. Але на те є причина.
«Притулок не отримує грошей з міського бюджету, а живе за рахунок пожертв закордонних організацій та окремих осіб, – пояснює господарка закладу. – В рік нам потрібно близько півмільйона гривень – ці кошти ми отримуємо».
«Наш притулок, в якому наразі знаходиться близько 850 собак, є альтернативою комунальним підприємствам. Люди привозять собак не тільки до них, але й до нас. А оскільки ми не залежимо від бюджетних коштів, нас важко контролювати – це ще одна причина, чому нас хочуть закрити», – пояснює президент товариства SOS.
Київських чиновників непокоїть також висока активність засновниці притулку на міжнародній арені. Журналістка за фахом, вона має безліч контактів як серед колег, так і серед високопоставлених осіб.
Так, наприклад, в 2006 році на запрошення Партії зелених вона виступала в Європарламенті, де розповідала про антигуманні дії української влади щодо безпритульних тварин. В 2010 році в розмові з директором УЄФА по Євро-2012, Мартіном Калленом, піднімала ті самі питання. У відповідь УЄФА офіційно засудила дії української влади. «У зв’язку з Євро, легше привертати увагу до цих проблем і ми будемо використовувати це по максимуму, – обіцяє й надалі дотримуватись такої тактики пані Тарнавська, – Я громадянка Норвегії, мені не потрібна віза, і я хоч завтра можу вилетіти в будь-яку країну і скликати прес-конференцію».
Влітку того ж року Леонід Кравчук у відкритому листі до Віктора Януковича також підтримав президента Товариства SOS, закликавши Президента України звернути увагу на численні звернення від міжнародних організацій про порушення прав тварин в Україні.
Пройшло півроку, але ситуація не змінюється. Лише з початку 2011-го року в Києві зафіксовано два випадки отруєння безпритульних собак. 11 лютого на Борщагівці було отруєно вісьмох собак, а два тижні перед тим – ще шістьох. Цей випадок набув особливо сильного розголосу, адже серед отруєних була собака речника американського посольства Джеймса Вольфа.
Громадські активісти, в тому числі і Тамара Тарнавська, б’ють на сполох, здається, влада надто буквально розуміє слова, що відсутність безпритульних тварин – ознака європейського міста і намагається забезпечити цю відсутність неєвропейськими методами.
«Але я все одно знаю: борітеся – поборете! – не впадає у відчай господарка притулку, яка останні місяці тільки те й робить, що приймає різні інспекції з перевірками. – Мені вже настільки вдалося залякати їх Європою, що вони мріють мене позбутись!»
«Вони не можуть зрозуміти, що це за «ідіотка» приїхала, як вони кажуть, «з Женевського озера»? І коли вони мене запитують, що я, яка має громадянство Норвегії, забула в Україні, я їм відповідаю, що не можу пояснити, бо вони все одно не зрозуміють…», – закінчує свою розмову з нами пані Тарнавська.
Наше суспільство іноді з роздратуванням сприймає новини про порушення прав безпритульних тварин. Мовляв, «тут з людьми поводяться, як з тваринами, куди нам ще думати про якихось собак чи котів, які до того ж можуть вкусити чи подряпати?» А до людей, які за власним бажанням відстоюють права безпритульних тварин, взагалі ставляться, як до диваків.
Але ставлення людини до тварини – це своєрідний індикатор цивілізованості і зрілості суспільства в цілому. Якщо людина спокійно сприймає новини про вбивства тварин, то скоро її не зачіпатимуть новини про вбивства людей. І актуальною стане фраза одного французького філософа 18-го сторіччя:
Жорстоке поводження з тваринами – тільки перший крок до такого ж поводження з людьми.
Джерело: http://projournal.kiev.ua/2011/03/ukrajina_ne_tilky_dlja__ljudej/
